11 Mirrors Design Hotel

Ще одна особиста історія потрапила до нашої збірки. Почесним гостем дизайн-готелю “11 Mirrors” став Єжи Онух, польський сучасний художник, відомий фахівець з культурної і публічної дипломатії, радник посольства Польщі в Україні в 2005-2010 роках, директор Центру сучасного мистецтва в Києві у 1997-2005 роках, колишній директор Польського Інституту в Києві і Нью-Йорку, де він наразі проживає.

Ми мали унікальну можливість поспілкуватися з паном Онухом, під час його нещодавнього перебування у столиці України.

11 Mirrors: Ви багато подорожували світом. Наразі Ви живете у Нью Йорку. Що ви відчуваєте, коли знову повертаєтеся до Києва? Що пов’язує Вас з цим містом?

Пан Онух: Родина моєї дружини – з Галичини. Мій дід був царським офіцером, мій батько народився у Фергані. Вони переїхали до Польщі у 1922 році. Я – практикуючий космополіт. Я багато подорожую світом, але завжди шукаю місце, де відчуваю себе як вдома. І Київ є одним з таких місць. Колись я прожив у Києві 13 років. Коли я повертаюся сюди, маю таке відчуття, що повертаюся додому.

Я приїжджаю до Києва два-три рази на рік з багатьох приводів. Головна причина – я підтримую зв’язки з Україною та беру участь у багатьох культурних проектах. Наприклад, я маю свою колонку в журналі «Тиждень.ua». Ось відбулася презентація спеціального випуску цього видання – The Economist, де третина статей присвячена Україні. І цього року редакція попросила мене зробити прогноз щодо культурного життя України. Було приємно бачити, що багато людей відвідало цей захід. Я також співпрацюю з Мистецьким Арсеналом і є єдиним закордонним членом Ради його розвитку. Також мене було запрошено на вручення премії «Книга року BBC 2018».

Крім того, тут я зустрічаюся з Марком Невілом, одним з найкращих фотохудожників Великобританії. Він спеціально прилітає зі Стамбулу до Києва, щоб зі мною побачитися – ні до Лондону, де він живе, ні до Нью Йорку, де живу я, а саме до Києва. У травні наступного року ми будемо робити з Марком та українським фотохудожником Віктором Марущенко спільний проект у Мистецькому Арсеналі, присвячений переселенцям зі східних регіонів України.

11 Mirrors: Чи помічаєте Ви, що Київ змінюється? Якщо так, яким саме чином?

Пан Онух: Київ міняється, і ті зміни помітні – окрім банальних речей, як нові тротуари деінде у центрі. Приємно бачити, що з’являються спеціалізовані інституції, офіційні посередники від держави, такі як Український інститут книги чи Український культурний фонд, які можуть просувати країну за кордоном та встановлювати відносини з рештою світу. Найважливіше те, що усі ці зв’язки, контакти перестають бути анонімними, периферійними.

Адже хочемо ми чи ні, з точку зору Нью-Йорку, все що відбувається десь там – це периферійне. З одного боку, Нью-Йорк дуже глобальний, а з іншого – дуже локальний. Тобто вони там варяться у власному соку. Але водночас вони дуже відкриті до всього. І для українців теж є місце в Америці.

Тому приклад – на початку кожного грудня ми відвідуємо знаковий ярмарок сучасного мистецтва Art Basel в Майамі-Біч. У 2018 році там були присутні українські митці – наприклад, відома Жанна Кадирова. Процес пішов, потроху українські художники, включаючи молоду генерацію, інтегруються до світового простору.

Минулого року я був у складі журі на великій виставці, що відбулася в Мистецькому Арсеналі за фінансової підтримки Міністерства Культури України. 400 молодих художників у категорії сучасного мистецтва подали заявки на участь у цьому заході. Тобто це вже ресурс, який можна використовувати.

До того ж, Україна має що сказати світу. Є жива традиція авангарду початку 20-го століття, яка довгі рокі асоціюється з російськими митцями, але це теж змінюється. Зараз в МОМА (Museum of Modern Art) при картинах Казимира Малевича вже пишеться, що він народився в Україні, а не в Росії. Тобто Україна має право заявити, що українці теж були частиною цього художнього процесу, і країна має своє культурне коріння.

В галузі кінематографії ми теж помічаємо зміни. Ще декілька років тому взагалі нічого не робилося, лише пара фільмів на рік. Зараз є позитивна динаміка.

Читайте незабаром другу частину інтерв’ю